Новогригорівка, Арбузинський район, Миколаївська область

ВАСИЛЬ ЮДОВ: "Аналіз інформації щодо курганів", "33 царства або маяки степу"




 

 

АНАЛАЗ ІНФОРМАЦІЇ ЩОДО КУРГАНІВ

 

 

Кургани є невід’ємними об’єктами  ландшафту нашої степової зони. Без сумніву це результат людської діяльності, пам’ятки минулих історичних епох. Тож, починаючи мову про кургани, хотілося б навести слова М.Грушевського з його “Історії в короткім огляді” (1914-1918):

“...і нарешті дослідники стають, не вміючи сказати напевно, чи перед ними ще людське життя, сліди чоловіка, чи вже його нема, а тільки щось припадком подібне до діла рук його...”

Коли з’явилися на нашій землі ці рукотворні земляні насипи і для яких цілей вони служили людям можна сказати непевно, бо кожен окремий курган зберігає в собі таємницю стародавньої ери.

Щоб уявити історичний поступ культур світу звернімося до хронологічної стіни, що складена за “Переглядом подій” М.Грушевського, де кожен камінь має значення у 200 років (2 століття).

 

ХРОНОЛОГІЧНА СТІНА ЗА ПЕРЕГЛЯДОМ ПОДІЙ М.ГРУШЕВСЬКОГО

Території

РОЖЕСТВО ХРИСТОВЕ (00)

1 тис років до Христа

2 тис років до Христа

3 тис років до Христа

4 тис років до Христа

5 тис років до Христа

 

 

 

 

 

 

 

 

ЕГИПЕТ

 

 

 

 

 

3

 

 

 

 

 

2

 

 

 

 

 

1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СХІД АЗІЇ

 

 

6

 

 

 

 

 

5

 

 

 

 

4

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ГРЕЦІЯ

 

9

 

8

 

 

7

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

АМЕРИКА

 

11

 

 

10

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

УКРАЇНА

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

12

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

11

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                       

 

ЕГИПЕТ

1. Об’єднання  в одну державу

2. Середнє царство

3. Упадок Египту

СХІД АЗІЇ

4. Початок китайської культури

5. Друга династія Шан

6. Початок японської культури

ГРЕЦІЯ

7. Руїна егейської культури

8. Гомерова доба

9. Олександр Македонський

АМЕРИКА

10. Початок Майя

11.Розквіт царського двору інків

 

УКРАЇНА

11.Рання Трипільська культура

12.Зникнення Трипільської культури

 

 

Древня українська територія не залишила письмових згадок про народи, які мешкали на ній, проте “сліди чоловіка, щось припадком подібне до діла рук його” на цій території щедро розсипані від Чорного моря до Полісся, до них належать і кургани. Земляні форми стародавньої архітектури не рідкість на планеті (південний схід Північної Америки, долина Огайо) та об’єднує їх особливість того, що такі об’єкти створювалися в місцях де найпоширенішим довговічним матеріалом була земля. Логічно було б впевнитися, що піщаний грунт не здатен стати матеріалом для створення подібних довговічних побудов (вітряні, водні ерозії швидко руйнують легкощільні форми). Тож, існування курганів цілком залежить від складу грунту території, її забезпеченості іншими природними будівельними матеріалами та існуванням людської культури, яка вважає необхідністю створення подібної архітектури.

 

За свідченням Геродота в V столітті до Христа, побудова курганів на нашій території мала поширений культовий характер. Геродот описав життя скіфів, що на той час мешкали в степах північного Причорномор’я.

“...71. Похорони царів відбуваються у краю Геррос, до котрого Борисфен ще судноплавний. Коли у скіфів умирає цар, вони там викопують велику чотирикутну яму, а як вона вже готова, беруть трупа. Тіло мерця покривають воском, живіт розпорюють і вичищають, наповнюють товченим шафраном, кадилом, прочитаном і анісовим насінням, а потім знову зшивають. (Мерця) кладуть на віз і везуть до іншого народу (племені). Звідти (знову) беруть тіло царя на віз і везуть далі, до іншого народу, який під їх пануванням. З ними разом ідуть ті, до яких прийшли найперше. Коли вже об'їдуть із мерцем усі краї, спиняються в Герросі, що є останнім із підвладних їм народів і місцем поховання. Обіч нього (мерця) кладуть до ями одну задушену наложницю, виночерпія, кухаря, конюха, слугу, окличника, коней і первенців всяких інших домашніх тварин, а також золоті чаші; срібла ж і міді не мають у вжитку. Коли це зроблять, засипають наперегони високу могилу, щоб була якнайбільша.”

(Геродот.Мельпомена)

 

“Скіфи” – з грецької кочівники, але ця назва не повністю визначає уклад та культуру населення, що мешкало в наших краях. В своїх свідченнях Геродот описує і складові народи, які тим чи іншим полядом належали до скіфіф.

“...калліпіди – вони  вже погречені скіфи; за ними інше плем'я, що називається алізони. Вони, калліпіди й інші далі тримаються скіфських звичаїв, але сіють і їдять збіжжя, цибулю, часник, сочевицю і просо. Вище алізонів скіфи-орачі, що сіють збіжжя не собі на поживу, а на продаж. ...Ті греки, що живуть над рікою Гіпанісом, називають їх борисфенітами, а самі себе ольвіополісом. Ще вище неври. Неври мають скіфські звичаї. Виглядає так, що ті люди чарівники. Скіфи й греки, що живуть у Скіфії, кажуть, що кожен невр раз на рік стає вовком на кілька днів, а по тому знову прибирає давню подобу. ...Ще далі на північ тягнеться велика пустеля, а за нею живуть андрофаги (людоїди) народ своєрідний, не скіфський.

...За Герром простягається країна, що називається царською, і скіфи, які в ній живуть, найхоробріші та найчисленніші і вони вважають інших скіфів своїми невільниками. Вище на північ від царських скіфів мешкають меланхлайни , це вже інша народність, не скіфська.

...Вище над будінами на півночі мешкають тіссагети, окрема і численна народність. Вони живуть полюванням. Поряд із ними живуть у тій  самій країні ті, що називаються іюрки. І вони живуть полюванням.

...Коли перейти на значну відстань від  кам'янистої землі, прийдеш до узгір'їв високих гір, де живуть люди, які, кажуть, усі від народження — і чоловіки і жінки — лисі, в них плоскі носи і великі підборіддя, вони розмовляють своєю мовою, але одягаються так, як скіфи...”

(Геродот.Мельпомена)

 

Геродот сам бродив по нашому краї, а куди не добрів, те описував із слів місцевого населення. Приймаючи свідчення Геродота, можна уявити собі який був інтернаціональний край Півдня України. І всі народи, більше чи менше, вели скіфський лад життя, а значить будували кургани.

На території наших степів до культури скіфів мешкали кіммерійці. Про них згадує і сам Геродот (як про тих, яких переслідували скіфи), і є згадка Гомера в “Одисеї” – земля кіммерійців, та що розташована на північ від Чорного моря. Культура кіммерійців не залишила по себе ніякого сліду, окрім того, що непомітно щезла, майже без опору, так як і культура Трипілля. Можливо кіммерійці і були нащадками мирної, беззбройної, аграрної трипільської культури.

Виходячи з того, що деякі кургани-могильники відкривають знахідки у вигляді антропоморфних глиняних жіночих статуеток (знайдені в Усатівських курганних могильниках: курган І-1 - одна; курган ІІ-1 одна стилізована; курган ІІ-2 - чотири глиняних статуетки у культовій ямі разом з п'ятьма кухонними посудинами, головою бика, висіченою з каменю, трьома вапняковими бусинами), які відносяться до пізньотрипільських поховань, можна впевнитись, що курганна архітектура існувала задовго до скіфів.

 

Трипільська культура вирізняється чудовою гончарною пластикою, при тому, що для такого ремесла зовсім не використовувалась механізація (трипільській культурі був не відомий гончарний круг). Гончарні вироби трипілля вироблялись ліпленням пальцями рук.  

Цікава думка може з’явитися користуючись хронологічною стіною культур...

Десь на той історичний час, коли з теренів української землі щезають кіммерійці (Кіммерійський народ поховав своїх царів коло ріки Тіраса; ще й тепер можна бачити ту могилу. Поховавши їх, вирушив народ з краю, а скіфи прийшли й зайняли порожні землі.(Геродот.Мельпомена), в іншому куточку планети, в Північній Америці, відбувається різкий сплеск у гончарстві, зародження культури Адена(700 століття до Христа). Хоча до цієї пори племена індійців Америки традиційно ігнорували гончарство, використовуючи для вжитку технологію готування їжі за допомогою розжарених каменів. Десь на цей період припадає побудова земляних курганів-маундів на півдні Північної Америки.

Цікавим є і позиція японської культури на хронологічній стіні, її початок відзначається у часи, коли на території України всеціло господарюють Скіфи.

 

Не можна сказати впевнено, що японці, та американські індійці родичі українцям (жарт), проте спорідненість культур якимось чином спостерігається, відтворюючи акценти започатковані трипільською культурою в місцевих мікрокліматах.

Існує в фізиці закон збереження енергії, а культура народу це його духовна енергія, тож не зникає, а відтворюється в трансформації з іншими енергіями.

Закон збереження культур поширюється і на кургани, як на витвір стародавньої земляної архітектури у місцях споконвічного чорнозему.

Д.Я.Телєгін в брошурі “Про що розповідають кургани” видавництва “Наукова думка” 1971р. проводить примірну кількість курганів в Україні.

На початок 20 століття їх кількість становила не менше 100 тисяч, а на час 1970 року лишилося менше половини.

В наслідок господарської діяльності кургани знищувались планово під час побудови меліоративних систем, спорудження гідростанцій та інших об’єктів агроіндустрії степу.

Там же наводиться приклад археологічної розкопки курганної могили на Нижньому Подніпров’ї, в якому виявлено близько 30 поховань різних епох.

 

Перші курганні поховання відносяться до пізньої трипільської культури. Кургани тієї епохи були невисокі. Післятрипільські, кіммерійські, скіфські, сарматські, торські, половецькі поховання призвели до насипання курганів у висоту. Зрозуміло, кожна із культур залишила в курганах свої особливості.

Післятрипільські народи вкладали в кургани кам’яні  брили – кромлехи. (Крепід-кромлех кургану між Вербівкою і Томашівкою на Кіровоградщині складався із брил висотою 2 метри, доставлених з-під Чигирина за 60 км.)

Пізніші народи готували для своїх померлих кам’яні домовини, рили катакомби. Половці ставили на вершині кургану “кам’яну бабу” лицем до сходу з викарбуваною в її руках чашею.

Запорізькі козаки в курганах поховань не робили (адже буди християнами і мали на такі випадки свої переконання і традиції).

Аналізуючи інформацію щодо степових курганів України, враховуючи, що Україна лише на теперішньому етапі здобула незалежність, прослідковується цілісність історії степу як культурно-релігійні періоди.

 

І-й ПЕРІОД  Матріархальний (5 тис – 2,5 тис років до Христа) (Рання та середня трипільські культури)

ІІ-й ПЕРІОД  Язичний (2,5 тис – 1 тис років до Христа) (Пізнє Трипілля, кіммерійці)

ІІІ-й ПЕРІОД Антично-кочівний (1 тис до Христа – 500 рік) (Греки, Скіфи, Сармати, Половці, Печеніги)

ІV-й ПЕРІОД Християнство (500 – 1900 роки) (Київська Русь, Монголо-татари, Запорізькі козаки, Турки, Таврія Потьомкіна)

V-й ПЕРІОД Радянсько-атеїстичний (1900-2000 роки) (Громадянська війна, Культурна революція, Велика Вітчизняна війна, Холодна війна)

VІ-й ПЕРІОД (з 2000 року) Ще не має конкретної назви, її визначать майбутні покоління. Проте, вже зараз закладаються його основні характеристики як такого, що об’єднує території степу і всієї України в одну багатонаціональну, широкоетнічну, геннодемократичну державу.

В V періоді (Радянсько-атеїстичному) кургани в степу зводилися як відзнаки місць військових баталій чи для потреб збройних сил.

 

В кінці даної теми можна припустити думку про логічну необхідність будування курганів над місцем поховання померлих.

Якою не була б релігія чи віра в потойбічне життя, для живих людей є невиправданими затрати економічних та людських ресурсів в побудові ритуальних споруд. Тож, перші кургани чи Єгипетські піраміди, інші поховання померлих були невеликими, лише визначали місце поховання. Однак, всі вони були пограбовані або опоганені спадкоємцями...

Кожен віруючий в потойбічне, бажаючи забезпечити своїм залишкам спокій, в міру своїх економічних чи то адміністративних можливостей, створював захисні споруди від вандалізму потомків. І чим вагоміша особа була при житті, тим вагоміше було бажання захистити свій порох під землею, каменем та іншими довговічними матеріалами. Рідко кому таке вдавалося...

Християнська релігія дозволяє померлому не брати з собою в могилу ні мирські цінності, ні живих створінь. Все що надбала людина за життя має право залишити іншим живим людям, котрі матимуть змогу ці цінності примножувати для нащадків.

 

07.11.2004р.

 

 

33 ЦАРСТВА  АБО МАЯКИ СТЕПУ

 

В наш, перенасичений комп’ютерною логікою, час важко зрозуміти потрібність степу. Логіка може пояснити все, і тільки степ  залишається - "диким полем"? Проте, в дикому полі життя схоже на політ птаха, якому потрібно не обпекти крила сонцем, не збитися з курсу серед зірок, і не бути підстреленим злою стрілою чужинця.

 

Тисячоліття замерзли в степу у вигляді рукотворних могил-курганів. Факт існування земляних горбів, що воздвигнуті на пагорбах степу, незаперечний. Лише в Арбузинському районі офіційно визнано 125 археологічних об’єктів (кургани та курганні групи), відомості про які необхідно внести до державного реєстру об’єктів культурної спадщини. А скільки вже загублено сільськогосподарською діяльністю могил менших за розмірами, і я маю думку, що вони представляють найсивішу давнину.

За приблизними математичними розрахунками один сучасний пересічний курган Арузинського району має 1000 кубічних метрів землі. Щоб насипати такі земляні споруди у всьому Арбузинському районі потрібно було б перелопатити землі приблизно у 15000 "КАМАЗів"...  Який величезний енергоресурс витрачений на побудову "Царства курганів", якщо, припускаємо, в ті древні часи навіть звичайної лопати не існувало.

Виникає питання: для чого створювалася така земляна архітектура, невже лише для поховання царів? За даними археологічних розкопок у курганах не знаходять ознак загального цвинтаря, тож куди дівалися рештки тих мільйонів рук, які будували могили своїм царям?

 

Дати відповіді на такі питання зараз можливо тільки теоретично, тож звернімося до логічних міркувань.

Очевидно, щоб звести із 1000 кубометрів землі могилу, потрібно зняти верхній шар ґрунту товщиною 0,2 метри на площі 5 гектар. Це можливо. Припустимо, що так і було. Але таке припущення розбивається, коли знаємо про матеріал верхнього шару степового ґрунту. До такого ґрунту входять нещільні складові: гумус, коріння степових бур’янів, рештки живих організмів. Такий насип присів би в об’ємі за кілька років до незначного горбика і потрібно було б, час від часу, горбик досипати.

Другий варіант можливий, коли б, поряд із насипом, вирити яму або рів, щоб використати щільніші породи глибших шарів ґрунту. Але ямів чи ровів біля курганів не спостерігається. Тож погодимося, що матеріал земляної могили доставлявся з іншого місця.

 

Далі наші міркування про час створення. Вважається, що останньою культурою, яка будувала кургани - була культура скіфів. Скіфи населяли наші степи починаючи з 1 тисячоліття до Христа.. Після скіфів половці, печеніги використовували вже готові кургани для дозахоронення.

Дослідник Д.Я.Телєгін приводить приблизну кількість курганів в Україні на початок 20 століття - більше 100 тисяч! Якщо уявити, що один єдиний народ, наприклад скіфський, ховав свого правителя, в середньому, один раз на 40 років, і будував йому культову земляну споруду, то помноживши кількість таких споруд (100000) на сорок отримаємо число років, протягом яких існував цей народ - (не мало) чотири мільйона років! Це ж, зрозуміло, неймовірно!

Це значить: на терені України існував не один народ, що культивував побудову курганів.

 

Якщо розділити 1000 років ймовірного існування скіфів в наших степах на сорок - отримаємо кількість курганів, що могли збудувати скіфи - це число 25... Навіть якщо скіфські царі помирали б кожного року - число курганів становило би - 1000, а не сто тисяч.

Виходячи з цього, можна припустити, що на території півдня України жило більше сотні народів. Інше припущення може бути таким: народів або родів, які насипали своїм правителям кургани-могили, могло бути менше, але від цього числа пропорційно збільшиться час (період), за який ці могили були створені.

 

Найдавніші докази курганних поховань відносяться до 3-го тисячоліття до Христа (Трипільська культура). І ми знаємо, що після скіфів, курганами лише користувалися та не створювали їх. Тож за 3000 років було насипано 100000 курганів (33 кургани на рік)!

Хоча такі розрахунки примітивні, наша курганна арифметика говорить, що на території України протягом трьох тисячоліть до Різдва Христового існували 33 царства-государства, у яких кожен рік помирав цар і йому воздвигали земляну могилу... При цьому, кожен рік  могилу досипали, щоб вона не просідала. Мабуть у древніх народів існувала спецслужба ритуальних послуг, яка круглий рік тим і займалася, що ховала царів і слідкувала за висотою могил?

Не дивно, що такі міркування пахнуть нісенітницею.

 

Я не заперечую, що певна кількість могил, особливо скіфського періоду, має виключно культовий характер. На мою думку, доцільність побудови більшості курганів може мати інші призначення. Спершу треба зрозуміти сам степ і життя древніх людей в степу. А що це життя дійсно існувало, заїздіть хоча б в Арбузинський район Миколаївської області і помилуйтеся древніми витворами наших пращурів...

 

Уявімо древній степ північного Причорномор’я. Це широкий простір пологих пагорбів порізаних притоками, невеличкими річечками, струмочками басейнів Дністра, Південного Бугу, Дніпра і Дону. Лише у виключних місцях ландшафт степу має свою особливість, а в цілому нудна далечінь, що влітку заростає різнотрав’ям, а взимку засипана снігом. (Лісові смуги в степу з’явилися лише в середині 20 століття.) Основний ресурс степу земля з багатющими кормами для випасу худоби. Дерева та кущі оазами ростуть лише біля струмків, в долинах річок. А одною із домінуючих стихій в степу є вітер, що гуляє у всіх напрямках.

Освоєння степової зони людиною могло б розпочатися лише тоді, коли людина вирішила  проблему зимівлі в степу. А це могло бути в період виникнення скотарства та землеробства. Без універсального будівельного матеріалу для створення житла - деревини, в степу міг бути лише єдиний спосіб зимівлі - жити в "норах", викопних земляних печерах. Зрозуміло, що такі поселення тулилися б до води та оаз з багаторічною рослинністю, і логічно було б виривати житлові земляні "келії" на південних нахилах пагорбів.

 

Я завжди дивувався такому феномену наших степових річок: їх долини в деяких місцях занадто широкі, а пагорби, що передують їм мають досить круті підступи до річкової долини. По теорії водної ерозії стихія води вимиває каньйон у м’яких породах ґрунту, потім край каньйону обвалюється і протягом часу утворюється річкова долина, що відповідає малюнку русла. Я лише можу припустити, що там, де порушується малюнок річкової долини і малюнок русла, були розташовані у свій час вириті штучно пустоти - печери, мабуть наших давніх дідів. Тим більше, на вершинах таких пагорбів можна шукати курган і він там є...

Не можна стверджувати напевно, але я думаю, що кургани створювалися із матеріалу викопних печер. Можна навіть припустити, що в кургані хоронили ту людину, яка перша відкрила місце для поселення, або мала для всього роду певні здібності оберегу.

 

Маючи такий курган неподалік поселення люди могли орієнтуватися в степу і з будь-якої точки місцини визначити напрям до своєї домівки. Я чомусь переконаний, що більшість курганів - це маяки степу! Адже без курганів у одноманітному степу нівроку заблукати. Хто видивиться нірку серед поля? Може від цього степ і називали "диким полем"?

Розвиваючи думку далі, можна змоделювати і суспільні відносини і певну культуру степовиків. Можливо, досипання курганів було ритуалом, коли ремонтувалися печери після зимівлі, можливо і два рази на рік. Можливо і створення нової сім’ї в поселенні, а значить побудова нової печери, підносила кургани у висоту. Якщо взяти таку думку за основу, то тоді є справедливість курганної арифметики: це значить, на обширній території степів від Дністра до Дону виникало 33 поселення на рік, що не суперечить кількості древніх людей, адже навіть кілька десятків чоловік могли б створити і виростити свій курган протягом багатьох поколінь.

 

Ще багато питань потребують вивчення і роздумів. Куди дівалися рештки людей древніх поселень, адже в курганах їх не має, а спалювати було б не економно, бо для спалювання потрібна дуже цінна в голому степу - деревина? Може небіжчиків відправляли плавати річкою до кращого життя? Про такі здогадки мовчать замулені річки степу і глибоке Чорне море, де мабуть спочивають небіжчики. Все можливо... Та головне те, що кургани є невід’ємною частинкою нашої історії і національної душі, вони є символом нашої волі.




Обновлен 27 сен 2012. Создан 25 сен 2012



  Комментарии       
Всего 1, последний 2 года назад
rossol3.63 29 янв 2015 ответить
Дикий степ, як ми знаємо, заростає різними травами, які періодично горять, тож люди в степу, закопавши небіжчика, маючи ножі та кинжали вирізали з дерну квадрати і наносили на могилу. Могила височіла в степу. Чим заможніший був покійний, чим чісельніше було військо, племя і тд., тим могила була більша, вища. З"являвся "маяк" в степу. Який періодично поновляли. Коли люди осідали на цих територіях, можливо робили обряди і могила росла. На територіях, з яких зняли дерн для могили, добре займатися рільництвом. Кожне поселення-велика родина, зводила свій курган над могилою поважного предка, та сіяла землю на зачищеній землі. Про піраміди і в ті часи якась інформація була.
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником

Интернет реклама

Баннер